Молодь як елемент соціальної структури: проблема інфальтизму
На сьогодні соціологія молоді є однією з найважливіших складових соціологічної теорії. Для того щоб молодим людям побудувати якісно нове суспільство і жити у ньому їм потрібно проявити активність для процесу переходу від тоталітарного суспільства до відкритого, тобто демократичного. Тому важливим є дослідження інфантилізму молоді як специфічного елементу соціальної структури в Україні.
Поняття «соціологія молоді» досліджувалось ще за часів пострадянського суспільства, про що свідчить велика кількість публікацій у даній сфері проте вона не була відокремлена як спеціальна наукова дисципліна.
Новий етап у соціологічних дослідженнях проблем молоді розпочався у часи хрущовської «відлиги» – в 60-х роках, але й тоді соціологів цікавили перш за все проблеми підготовки робочої сили для соціалістичного народного господарства, підвищення продуктивності праці серед молоді, її виховання в дусі комуністичних ідеалів. Тобто дослідників цікавила не молодь сама по собі, її інтереси, потреби і прагнення, а можливість використання молодого покоління для вирішення прагматичних завдань соціалістичного будівництва.
У минулому склалися певні диспропорції і у тематиці наукових досліджень молоді: найбільша частка належала працям про її комуністичне виховання. Сам же процес виховання традиційно розглядався як керований – на юнацтво і молодь взагалі; однобічно орієнтований – згори донизу, без врахування механізму зворотного впливу і взаємодії; одноманітний – за консервативністю форм, методів і заходів; маючи одну мету – підготовку належної зміни будівників комунізму.
Процес соціалізації молоді розглядався зазвичай як одностороннє засвоєння досвіду, покоління старшого віку і суспільства загалом; молодь виступала пасивним об’єктом соціалізації, а не активною творчою силою, яка здатна на соціальне оновлення.
Соціологія молоді є також важливою частиною системи державної молодіжної політики. У свою чергу молодіжна політика повинна стати компонентом загальної, цілісної концепції розвитку суспільства. Специфіка державотворчих процесів в сучасній Україні полягає у тому, що дана цілісна концепція лише формується. Проте основні законодавчі акти та документи, які стосуються державної молодіжної політики вже затверджені, що створює складну ситуацію – коли пріоритети держави ще не виокремлені, а нормативна база уже є.
Стан суспільства та його відношення до молоді мають прямий та безпосередній зв’язок. Досвід минулого становить собою пересторогу для політичних діячів та урядовців. Молодь – це майбутнє країни, і для того щоб достатнім чином досягти цього майбутнього, держава має розробити реалістичну і водночас збалансовану, виважену політику по відношенню до молодого покоління.
Державна молодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна базуватись на глибокому, об’єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різними науками. Соціологія молоді в системі цих наук займає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія молоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які блискавично змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-політичному плані, даючи вихідні дані для соціальної політики, держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов’язковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей.
Раніше вважалося, що молодь виступає переважно об’єктом державної молодіжної політики, об’єктом соціального впливу. На жаль, і нині мало що змінилося; різниця лише в тому, що передбачається впливати не на саму молодь, а на умови її соціалізації в різних сферах її життєдіяльності, підтримувати її гарантіями, привілеями та пожертвами. З цим важко погодитись, бо, по-перше, ці гарантії, привілеї та пільги державою лише проголошуються на рівні державного закону, але не існує виробленого механізму реалізації цих намірів і положень, втілення їх у життя. По-друге; те основне, що об’єднує молодь у певну соціально-демографічну спільноту та вирізняє її з поміж інших спільнот, – це її специфічні інтереси.
Молодіжна політика у своїй реалізації повинна передбачати пошук оптимальних шляхів для подолання суперечностей між інтересами держави і підростаючого покоління. Не взяття до уваги інтересів молоді, або ж маніпуляція її свідомістю можуть призвести до зниження ефективності молодіжної політики, яка часто не досягала поставлених цілей.
Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона виступає перш за все як суб’єкт суспільного життя, який знаходиться разом з тим у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці в якості рівноправних суб’єктів повинні виступати як молодь, так і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську (від лат. paternus – батьківський, опікунський) політику держави по відношенню до молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринково орієнтованої економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла самозабезпечити і відтворити себе.
Пошук шляхів залучення молоді до активних дій, спрямованих на самозабезпечення та самовідтворення здатна здійснювати саме соціологія молоді. Перше її завдання з’ясувати основні інтереси і потреби молодого покоління, створити їй реальний соціальний портрет та висунути на даній основі науково обґрунтовані пропозиції для державних органів. Соціологія молоді виступає як важливою складовою соціологічного знання, так і елементом державної молодіжної політики. Власне її завданням є забезпечити дану політику та її реалізацію через затвердження стратегії соціалізації та адаптації молодого покоління. Проте для цього вона сама повинна внутрішньо оновитися, переглянути свої початкові засади та настанови.
Важливо зазначити, що відповідно до законодавства України молодими з 1992 по 1999 р. вважали громадян віком від 15 до 28 років. У 1999 р. нижня межа була відсунута до 14 років, а в березні 2004 р. верхня межа – до 35 років. На початок 2004 р. в країні проживало 15 453,2 тис. молодих громадян віком 14–35 років, або 32,6% від всього населення.
Варто зазначити, що за роки незалежності України наша молодь дуже змінилась якісно, та зросла кількісно. Молоді люди стали більш самостійними, намагаються бути незалежними ні від кого, а покладатися на свої сили.
До кола важливих, набутих за роки незалежності України якостей молоді необхідно віднести її здатність більш вільно, ніж люди середнього й похилого віку, висловлювати свої думки з політичних питань, не побоюючись за особисту свободу, усвідомлення нею можливості критики і демократичного контролю рішень владних структур. Звичайно, молоді це було притаманним завжди. Проте в нинішнього покоління молодих людей України це особливо яскраво виражено.
Зміни у суспільному житті, реалізація державної молодіжної політики спричинили зміни у життєвих орієнтаціях молоді, в її поведінці загалом. Молодь суттєво більше від людей середнього та старшого покоління підтримує ринкові перетворення. На сьогоднішній день чотири із п’яти юнаків та дівчат висловлюються за щодо застосування економічних реформ, існує високий рівень підтримки молоді підприємництва, інститутів приватної власності. Зросли потреби, вимоги молоді, зазнали змін і їхні уявлення про достойний рівень та стиль життя. Чимала частина молодих людей хоче мати власні джерела прибутків. Але, беручи до уваги результати постійних соціологічних досліджень, можна стверджувати що загальний рівень соціального самопочуття молоді залишається на невисокому рівні, кількісне значення свідчить низьку оцінку щодо задоволеності соціальними благами. Понад 40% молодих людей оцінюють своє матеріальне становище як дуже низьке, низьке й нижче за середнє. Молодь вважає, що має сильніші позиції, щодо чесної та сумлінної праці, можливостей працевлаштуватися, беручи до уваги засоби життєвого просування. Саме тому дана категорія відчуває себе впевненіше, ніж покоління старшого та середнього віку.
Рівень політичної активності молоді можна прослідкувати за реєстром всеукраїнських молодіжних громадських організацій. Всього їх 104. Всеукраїнські молодіжні громадські організації, легалізовані шляхом повідомлення про заснування – 12. Міжнародні молодіжні громадські організації, зареєстровані Міністерством юстиції України – 7.
Громадянська позиція молоді виявляється в прагненні обговорювати і вирішувати загальні проблеми. Молодь – це як правило найбільш активна частина громадянського суспільства. Судячи із останніх виборів, підтримка молоді для депутатів ВРУ відіграє важливу роль. Проте не вся частка молоді задіяна в політичних процесах.
Особливою характеристикою сучасності є усвідомлення суспільством та державою ролі та статусу молоді в політичній, економічній, соціокультурній діяльності. Адаптація і ефективна соціалізація молоді входить в число найбільш актуальних суспільних завдань. І в Росії і в Україні це завдання доводиться вирішувати на фоні двох взаємодоповнювальних процесів: внутрішньодержавних змін і фундаментальних змін існування усієї людської цивілізації, які призводять до її якісно нового стану.
Наші держави на сьогоднішній день пики що віддалені від моделі ліберальної демократії і зрілого громадянського суспільства. Саме специфіка психології учасників політичного процесу багатьма дослідниками розглядається як причина настільки «важкого» розвитку демократії на пострадянському просторі.
Одним з ключових факторів, що впливають на процес демократизації суспільства, є, притаманний, як пострадянському суспільству в цілому, так і конкретним учасникам політичного процесу феномен, що отримав визначення «політичний інфантилізм».
Інфантилізація особистості часто проявляється як наслідок неправильного виховання. Аналізуючи інфантилізм з соціально-психологічних позицій В. Гур’єва вважає, що в підлітковому віці правомірно виділення двох варіантів інфантилізму. У першому, поряд з дозріванням важливих для соціалізації особистості структур, в рудиментарному стані продовжують функціонувати, не піддані зворотному розвитку, структури дитинства і юності. У другому варіанті незрілі структури не доповнюють, а заміщають функції затриманих, нерозвинутих систем. Таким чином, досить легко наступає порушення рівноваги між окремими структурами особистості, і при всякому порушенні виявляється соціальна незрілість особистості.
У галузі психології використовують таке поняття, як соціальний інфантилізм. Соціальний інфантилізм («social infantilism») – стан, що виявляється у розриві між біологічним і соціокультурним дорослішанням молоді. Соціальний інфантилізм свідчить про порушення механізму соціалізації і неприйнятті молодими людьми нових обов’язків і зобов’язань.
Соціальний інфантилізм обмежує «нерозвиненість» особистості сферою соціальних відносин, але якщо психічний інфантилізм однозначно розглядається як дефект розвитку, то соціальна інфантильність не вписується в рамки подібного підходу. Формування соціального інфантилізму пов’язують, в першу чергу з порушенням механізму соціалізації, відповідно і причини його можуть бути настільки ж різноманітні. У загальному плані соціалізація (від лат. «Socialis» – суспільний) становить собою сукупність взаємопов’язаних процесів засвоєння і відтворення індивідом необхідного і достатнього для повноцінного включення в суспільне життя соціокультурного досвіду, розвитку відповідних властивостей і якостей людини, його становлення як власне-історичного типу особистості та суб’єкта (актора) соціокультурних практик даного суспільства.
Політичний інфантилізм являє собою наслідок деформованої політичної соціалізації при якому окремий суб’єкт (індивід, колективний суб’єкт, лідер, влада) проявляє нездатність виконувати функції, покладені на нього суспільством і політичною системою.
Найбільш гостро проблема політичної інфантильності проявляється у молодіжному середовищі, що в підсумку виражається або в повній відстороненості молодого покоління від політичного життя, або в яскраво виражених деструктивних проявах, наприклад, в діях деяких неформальних молодіжних об’єднань.
До числа факторів, що детермінують прояви політичного інфантилізму відносяться:
– політична культура суспільства в цілому, як «фон» на якому формується система цінностей, притаманна більшості суб’єктів політичних відносин і визначаються особливості історичного та соціокультурного розвитку;
– причетність суб’єкта до певної соціальної групи, яка є носієм політичної субкультури;
– особистісні детермінанти.
Незважаючи на домінування колективістсько-патерналістської ментальності практично на всьому пострадянському просторі, в сучасному російському та українському суспільствах все активніше приймаються і демократичні ідеали. У підсумку формується уявлення молоді про демократію, як «цінності, яка повинна бути привнесена ззовні, а не являти собою продукт розвитку громадянського суспільства». Навіть та частина молодих людей, яка відкрита для ліберальної моделі, часто не готова продукувати демократичні цінності, а вважає, що вони повинні бути затверджені «зверху».
Висновки. Отже, для уряду, та й владних структур загалом, потрібно переоцінити вплив молоді на процес національного відродження України та державотворення. Потрібно подолати споживацьке ставлення до молоді з боку соціальних інститутів суспільства, для цього важливо розробити нові підходи до аналізу категорії молоді. Варто дослідити нові критерії впливу на поведінку молоді і передбачити відмову від стереотипів та ідеологічних насаджень минулого.
